Миска проста

Тло коричневе. Малюнок: на дзеркалі зображення двох білих листочків, між якими розміщено напис: «ПОДОРОЖНИ…», та стилізований зелений листочок зверху. Вінця вузькі виражені, прикрашені білою кривулькою. Зворотний бік без поливи.

Село Дибинці здавна славилося своїми гончарями – відомо, що ще у XVIII ст. довкола цього осередку об’єднувався гончарний цех талановитих майстрів із навколишніх населених пунктів. Протягом 1807-1828 рр. тут діяла фаянсова фабрика графів Браницьких, на якій працювало більше сотні місцевих гончарів. А з другої половини ХІХ ст. дибинський глиняний посуд та вогнетривку цеглу реалізовували далеко за межами регіону. На цей час припадає збільшення обсягів виробництва основних різновидів посуду – мисок, тиков, глечиків, горщиків, кахлів, макітер, кухлів. Значною мірою причина успішності тамтешніх майстрів полягала у багатих покладах високоякісної сировини, що дозволяло виготовляти якісний посуд вибагливих форм та орнаментів. На початку ХХ ст. художня кераміка дибинських гончарів посіла перше місце в Київській губернії. А в 1913 р. на Всеросійських кустарних виставках у Києві та Санкт-Петербурзі було відзначено роботи місцевих майстрів – зокрема, Каленика Масюка, Єлисея Проценка, Бориса Бреуса, Кирила Родака, Зосима та Ятропа Масюків. Того ж року у Дибинцях за рішенням Третього губернського земського зібрання було створено пересувну гончарну навчальну майстерню, яка функціонувала протягом 1914-1915 рр. під керівництвом К. Масюка. У 1931-1933 рр. тут діяла школа фабрично-заводського навчання «Керамік», де мистецькі дисципліни викладали той же К. Масюк та А. Родак.

Джерело надходження: Із зібрання музею до Другої світової війни